Щоб полегшити бджолам знаходження своїх вуликів, скоротити їхнє блукання й зменшити загибель маток при шлюбних вильотах, треба дотримувати наступне:
1) розміщати вулики групами;
2) розфарбовувати прилітні дошки вуликів у різні кольори - синій, блакитний, жовтий, білий і створювати різні сполучення із цих квітів;

3) мати на пасіці деревця й кущі різноманітної величини й форми, щоб кожний куточок пасіки відрізнявся по виду від іншого. Якщо пасіка розміщається на даному місці вперше, то заздалегідь роблять планування ділянки. Намітивши місця для постановки вуликів, під кожний з них готовлять підставку із чотирьох убитих у землю колів висотою близько 25 див. Коли вбиваються з таким розрахунком, щоб вони розташовувалися точно по кутах вулика.

Для цього зручно користуватися спеціальною прямокутною рамою, внутрішні розміри якої відповідають зовнішнім розмірам вулика. Раму кладуть на землю й по її кутах зсередини встромляють коли, які потім забивають на потрібну глибину. Рівень убитих колів выверяют запасним ульевым дном і ватерпасом, так щоб вулик стояв з ледь помітним нахилом уперед. Дуже зручно й практично поміщати вулики на спеціальні підставки у вигляді ящиків, набитих матеріалом, що утеплює.

Пристрій такої підставки описано нижче, у розділі "зовнішнє утеплення вуликів". Підготувавши пасечную площадку для виставки родин, бджоляр заздалегідь установлює поїлку для бджіл і ваги для контрольного вулика. Поїлка являє собою невелику кадочку, поставлену на вбиті в землю коли або на підставку у вигляді ослона. У нижній частині кадочки влаштований кран (або простий отвір, закритий втулкою).

Під кран похило приставляється дошка із зиґзаґоподібними вирізками, на яку із крана капає вода й поступово стікає долілиць. Дошка встановлюється на сонячній стороні, щоб стікаюча вода зігрівалася. У поїлку рекомендується додавати сіль із розрахунку 60 г на цебро води. Замість цього можна класти на дошку поїлки мішечок із сіллю, що буде поступово розчинятися в струмку стікаючої води.